війтиха

ВІЙТИ́ХА, и, ж., іст.

Жінка війта.

[Бовт:] Багато тобі війтиха заплатила, щоби ти для неї адвокатом була? (І. Франко);

“Якого дідька, – говорив він до жінки, – маю я собі голову завертати, коли мені не продадуть землі”. “Певно, – відповідала війтиха, – або то в тебе мало своїх клопотів, ще й панськими задурно журися” (Б. Лепкий);

Із саней зісковзнув червоний півкожушок, яким війтиха вкрила ноги (Р. Андріяшик).