1. Словник української мови у 20 томах

вікінг

ВІ́КІНГ, а, ч.

Морський воїн давньої Скандинавії.

Вони не хочуть іти до конунга на Готланд, – кивнув Сігурд на мурашник вікінгів коло пристані (В. Малик);

Колись: вікінги та нормани далекі пінили моря, – тепер: крізь синяву туманну огні дредноутів горять (В. Сосюра);

* Образно. Калокір хотів відповісти з гідністю, але вкусився за язик. Де запорука, що цей степовий вікінг не образиться і не вхопиться за меч? (Б. Лепкий);

І він, вікінг двадцятого віку, поведе їх назустріч славі (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вікінг — ві́кінг іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вікінг — Варяг Словник чужослів Павло Штепа
  3. вікінг — -а, ч. Морський воїн давньої Скандинавії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вікінг — ВІ́КІНГ, а, ч. Морський воїн давньої Скандінавії. Колись: вікінги та нормани далекі пінили моря, — тепер: крізь синяву туманну огні дредноутів горять (Сос., І, 1957, 312); *Образно. І він, вікінг двадцятого віку, поведе їх назустріч славі (Гончар, Таврія.., 1957, 494). Словник української мови в 11 томах