вільник

ВІ́ЛЬНИК¹, а, ч., іст.

Той, хто не має кріпосної залежності.

У Карпатах проживала значна частина дрібної шляхти, вільників та біглих селян (з наук. літ.).

ВІ́ЛЬНИК², а, ч., розм.

Борець вільного стилю.

Український вільник побореться за бронзу чемпіонату (з газ.);

Азербайджанські вільники завоювали 8 медалей на турнірі в Болгарії (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me