вільник
ВІ́ЛЬНИК¹, а, ч., іст.
Той, хто не має кріпосної залежності.
У Карпатах проживала значна частина дрібної шляхти, вільників та біглих селян (з наук. літ.).
ВІ́ЛЬНИК², а, ч., розм.
Борець вільного стилю.
Український вільник побореться за бронзу чемпіонату (з газ.);
Азербайджанські вільники завоювали 8 медалей на турнірі в Болгарії (з газ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me