віршотворець

ВІРШОТВО́РЕЦЬ, рця, ч.

1. уроч. Той, хто творить, пише вірші.

Марія забула про рукопис, на відміну від більшості віршотворців, котрі при зустрічі одразу вручали тобі свої зливки духу (С. Процюк);

Біблія була благодатним джерелом у формуванні образно-художнього мислення перших наших віршотворців (з наук. літ.).

2. зневажл. Те саме, що віршома́з.

Авторам примовки згадкою про Київ хотілося зв'язати себе і оспівуваних ними персонажів з містом, овіяним славою, притому зв'язати з мотивів честолюбства, властивого народним віршотворцям, і патріотизму (з наук. літ.).