вітрогон

ВІТРОГО́Н, рідко ВІТРОГІ́Н, го́на, ч.

1. зневажл. Легковажний, нерозсудливий хлопець, чоловік; жевжик.

– Ти, бачу, з вітрогонів .. Хіба у такому ділі припада хапатись? (Марко Вовчок);

Те, що вони [брати] .. силували її за якогось там свого вітрогона – се пуста байка (І. Франко);

– Чи це серйозний хлопець, чи, може, якийсь вітрогон (Д. Бедзик);

Володько тут зовсім змінився. Там дома він такий розбишака, такий вітрогон, тут ніби панночка. Боїться голосно заговорити, відважно ступити (У. Самчук);

Дитини їй [Зофеї] не дав ні канцелярист, молодий вітрогон, ні він, умудрений життям старець (Г. Колісник).

2. розм., рідко. Той, хто швидко рухається (ходить, бігає і т. ін.).

[Пан:] Значить, не обходив саду з тобою він? [Сліпець:] Та як? Та ж він .. [кривий], я теж не вітрогін (І. Франко);

– Ти трохи зажди, а я запряжу своїх вітрогонів – та й у ліси (М. Стельмах).

3. розм. Те саме, що вітрові́й 2.

Поріділе чорнолісся зітхає торішнім падолистом. І від того зітхання потужний вітрогон жене безмежним чорнотропом до самого Чорного моря чорну чорнобильську тугу (із журн.);

Сниться мені, що ніби стою на дорозі й бачу великий вітрогон, що наближається. Височенний смерч зупиняється біля мене (з газ.).

4. Пристосування для створення сильної течії повітря.

Потім він звернув увагу, що в кутку кузні лежить потужний вітрогон (М. Руденко);

// Спеціальний отвір у будівлях для проходження повітря.

Високий чистий голос панотця розповідав спокійно, співуче невідомі, але чулі слова Євангелія, і ті слова підіймались разом з димом вгору, пробиваючись у вітрогони запорошених вікон (М. Івченко).