віха

ВІХА́, и́, ж.

Трав'яниста отруйна болотяна рослина родини зонтичних, що містить смолоподібну речовину цикутотоксин; цикута.

Віха отруйна, або цикута, особливо небезпечна для всіх травоїдних тварин напровесні (з наук. літ.);

У багнистих низинних місцях біля річок і ставків, а то й прямо у воді росте віха отруйна (з наук. літ.).

ВІ́ХА, и, ж.

1. Пряма дерев'яна жердина або легка металева трубка завдовжки 1,5–3 м перев. із загостреним кінцем, якою вказують дорогу, позначають межі ділянки і т. ін.

[Дранко:] Скликайте людей на ґвалт! [Кукса:] А ви візьміть віху та махайте! (М. Кропивницький);

Обираючи собі місце для хутора, Верига обтикав віхами урочище понад річкою (П. Панч);

* У порівн. Холод для нього ніби віха, котру весь час переносять і ставлять попереду. Ніби монумент, на який рівняють свій крок (О. Гончар);

Зорі мерехтять на нічному небі, наче віхи не пройденого ніким шляху (О. Бердник);

// Плавучий штанговий заякорений знак для позначення фарватеру.

Латеральні знаки виставляються за принципом обгороджування сторін фарватеру. Сторони захищаються буями або віхами (з наук.-техн. літ.).

2. перен. Те, що становить етап у розвитку кого-, чого-небудь.

Важливою віхою у розвитку суспільно-політичних поглядів Б. Лепкого став переїзд у 1899 р. до Кракова, де він прилучився до політичної боротьби за українську ідею, проголошену в програмах політичних партій Галичини того часу (з наук. літ.);

Робота зі створення порталу стане важливою віхою в переході бібліотеки на якісно новий рівень використання сучасних технологій у краєзнавчій діяльності (з наук. літ.).