віха
ТИ́ЧКА (довга палиця, жердина, яку використовують для підтримування високих рослин, підпирання гілок, у геодезії тощо), ТИЧИ́НА, ЩО́ГЛА розм., ТИ́КА діал.; ВІ́ХА (палиця, якою позначають дорогу, межу тощо). На тичках виноград висить, Густесенько, аж тички нахиляє (Л. Глібов); Отут, бувало, із-за тину Вилась квасоля по тичині (Т. Шевченко); Ще недавно по три корчми Стояло на милі І щоглами одзначались Високі могили (П. Куліш); Ой поїхав мій миленький по тики, по тики (пісня); — Хтось центральну віху на шість метрів убік відніс (І. Ле). — Пор. жерди́на, перекла́дина.
ЦИКУ́ТА бот., ВЕХ, ВІХА́.
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- віха — ві́ха іменник жіночого роду тичка; етап віха́ іменник жіночого роду отруйна рослина Орфографічний словник української мови
- віха — I віх`а-и, ж. Отруйна рослина родини зонтичних, що росте на болотах. II в`іха-и, ж. 1》 Тичина, жердина, гілка (часто з віхтем на кінці), якою вказують дорогу, позначають межі ділянки тощо. 2》 перен. Те, що становить етап у розвитку кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- віха — Тичина, тичка, див. жальон Словник чужослів Павло Штепа
- віха — ВІХА́, и́, ж. Трав'яниста отруйна болотяна рослина родини зонтичних, що містить смолоподібну речовину цикутотоксин; цикута. Віха отруйна, або цикута, особливо небезпечна для всіх травоїдних тварин напровесні (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
- віха — ВІ́ХА, її, ж. 1. Тичина, жердина, гілка (часто з віхтем на кінці), якою вказують дорогу, позначають межі ділянки тощо. [Дранко:] Скликайте людей на гвалт! [Кукса:] А ви візьміть віху та махайте! (Кроп. Словник української мови в 11 томах
- віха — Віха, -хи ж. 1) Вѣха. Бояре збіраються коло віхи або прапора, аби перезва не зняла віхи без викупу. МУЕ. ІІІ. 165. І веху в'ють. Колесо надінуть, квітками вберуть, любистком, чорнобривцями і поставлять на майдані, де улиця дівчача. Г. Барв. 64. 2) раст. Словник української мови Грінченка