вічовий

ВІЧОВИ́Й, а́, е́, ВІЧЕ́ВИЙ, а, е.

Прикм. до ві́че.

Рівночасно з ослабленням тих зв'язків [між громадами] мусив іти й упадок вічевих, вільних порядків у самих громадах (І. Франко);

Вночі заволав несамовито вічовий дзвін біля Софії (А. Хижняк);

Затамувало віддих усе віче, стежило за князем, а той витримував урочистість миті, поклав руку на яблуко меча, вперся міцніше ногами в вершину вічового пагорба, гукнув голосно й дзвінко, помолоділим голосом (П. Загребельний);

Велику роль у суспільно-політичному житті окремих князівств продовжували відігравати вічові сходи (з наук. літ.);

Займаючи княжий стіл на заклик вічової громади, князі мусили складати з вічем певну умову, скріпляючи її присягою (з наук. літ.);

Вічова вежа.