га

ГА¹, част. пит., розм.

1. Уживається як відгук на звертання.

– Василю! – обізвав його Грицько. – Га? – Ти не чув? – і він знову його перепитав (Панас Мирний);

– Іване! – Га? – Та рушай! Що ти там огинаєшся?! (А. Головко).

2. Уживається як перепитування непочутого.

– Чом не вечеряєш? – Га? – Вечеряти йди... (М. Коцюбинський);

– Кури, питаю, мої надворі?! Га?! – гагакнув голова (Остап Вишня);

– Дядьку-капітане! – гукає хтось з берега. – З середою вас! – Га? – З се-ре-до-ю! – Га? (О. Гончар).

3. Уживається в кінці або після питальних речень як спонукання до відповіді.

Бере [пані] сорочку в Насті, дивиться: – Та ти й не шила, мабуть, нічого, га? (Марко Вовчок);

– А що ж ви мовчите, товаришу Шильман?.. Невже вас не обходить те, про що мовилось? Га? (Олесь Досвітній);

– Хіба я такий уже смішний, що не можна стриматися? Га? (В. Владко).

4. Уживається на початку або в кінці питальних речень для підкреслення обурення, здивування і т. ін.

– Не знайшли чеснішого, прямішого чоловіка. Злодія одібрать, га? Ну й голови! (Панас Мирний);

[Нартал:] Га, мовчиш, мовчиш? Ага, я наступив тобі на горло? (Леся Українка).

ГА², виг.

Уживається для вираження обурення, невдоволення, жаху і т. ін.

Весь цирк завмирає в напруженні .. [Вояк:] Га! Убив! (Леся Українка);

– Га! Фабрикант! Бач, як старається, щоб жінка ніжок не замочила (М. Коцюбинський);

– Нічого не второпаю. От голова, га? – вигукнув дідок чи то з подивом і захватом, чи в стані ущипливого презирства до себе (О. Довженко).

ГА³, невідм., ч.

Скорочене позначення слова “гектар”.

Він носив постійно у своїй уяві цей план, який мріяв здійснити там, на Сході, де незчисленні тисячі нескошених га сінокосу загибають даремне (Л. Смілянський);

Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн га землі (з наук. літ.).