га

ГА¹, част. пит., розм.

1. Уживається як відгук на звертання.

— Василю! — обізвав його Грицько. — Га? — Ти не чув? — і він знову його перепитав (Мирний, IV, 1955, 25);

— Іване! — Га? — Та рушай! Що ти там огинаєшся?! (Головко, II, 1957, 36).

2. Уживається як перепитування непочутого.

— Чом не вечеряєш? — Га? — Вечеряти йди… (Коцюб., II, 1955, 27);

— Дядьку-капітане! — гукає хтось з берега. — З середою вас! — Га? — З се-ре-до-ю! — Га? (Далеко, не чути за вітром). — З се-ре-до-о-о… (Гончар, Тронка, 1963, 150).

3. Уживається в кінці питальних речень як спонукання до відповіді.

Бере [пані] сорочку в Насті, дивиться: — Та ти й не шила, мабуть, нічого, га? (Вовчок, І, 1955, 264);

— А що ж ви мовчите, товаришу Шильман?.. Невже вас не обходить те, про що мовилось? Га? (Досв., Вибр., 1959, 192).

4. Уживається на початку або в кінці питальних речень для підкреслення обурення, здивування і т. ін.

— Не знайшли чеснішого, прямішого чоловіка. Злодія одібрать, га? Ну й голови! (Мирний, IV, 1955, 215);

[Нартал:] Га, мовчиш, мовчиш? Ага, я наступив тобі на горло? (Л. Укр., II, 1951, 432).

ГА², виг. Уживається для вираження обурення, невдоволення, жаху і т. ін. (залежно від інтонації вислову).

Весь цирк завмирав в напруженні.. [Вояк:] Га! Убив! (Л. Укр., II, 1951, 542);

— Га! Фабрикант! Бач, як старається, щоб жінка ніжок не замочила (Коцюб., II, 1955, 33);

— Нічого не второпаю. От голова., га? — вигукнув дідок чи то з подивом і захватом, чи в стані ущипливого презирства до себе (Довж., І, 1958, 459).

ГА³, невідм., ч. Скорочене позначення слова "гектар".

Він носив постійно у своїй уяві цей план, який мріяв здійснити там, на Сході, де незчисленні тисячі не-скошених га сінокосу загибають даремне (Сміл., Зустрічі, 1936, 52).