гавкунчик

ГАВКУ́НЧИК, а, ч., розм.

Зменш.-пестл. до гавку́н 1.

Коли ж пропелер завмер, його [літака] круглі двері хитнулися і з-поза них вискочили собаки. Перекидаючись через голови, чорнолискучі гавкунчики почали відмічатись на всьому, що навкруги лежало й росло (М. Вінграновський);

Уже вечоріє, бабусі вигулюють гавкунчиків, від яких аж у вухах дзвенить (із журн.);

Де наш гавкунчик? – спитав він, помітивши відсутність собаки (з газ.).