1. Словник української мови у 20 томах

гавкучий

ГАВКУ́ЧИЙ, а, е, розм.

Який голосно і часто гавкає (про собаку).

Одна з кімнат, що він дивився, випала південна, невеличка й затишна. Додати ще сюди милих стареньких господарів із гавкучим шпіцем ... – і бажати кращого було б необережно (В. Підмогильний);

Брів [Січкар] далі, помахуючи позад себе сосновим буком від гавкучих псів (В. Бабляк);

Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі все ж не загавкали (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гавкучий — гавку́чий прикметник розм. Орфографічний словник української мови
  2. гавкучий — -а, -е, розм. Який голосно і часто гавкає (про собаку). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гавкучий — див. крикливий Словник синонімів Вусика
  4. гавкучий — Гавку́чий, -ча, -че; -ку́чі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. гавкучий — ГАВКУ́ЧИЙ, а, е, розм. Який голосно і часто гавкає (про собаку). Брів [Січкар] далі, помахуючи позад себе сосновим буком від гавкучих псів (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 105). Словник української мови в 11 томах
  6. гавкучий — Гавкучий, -а, -е Громко лающій, часто лающій. Це в нас гавкучий собака. — Щеня гавкуне. К. Дз. 49. Словник української мови Грінченка