1. Словник української мови у 20 томах

гай

ГАЙ¹, га́ю, ч.

Невеликий, перев. листяний ліс.

Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались Та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко);

На широкому острові між Старим та Новим Дніпром зеленіють сінокоси, цілі гаї вільхи та верб, розкидані кущі верболозу (І. Нечуй-Левицький);

Коли пролітатимуть за вікном вагона незнайомі гаї та переліски, обидва ми ніби наяву відчуєм, як звідкись нам аж хмелем дозрілим запахне… (О. Гончар);

* У порівн. Микола жне поперед неї [Нимидори], увігнувся в високу, як гай, пшеницю, жне й не розхиляється (І. Нечуй-Левицький);

// кого, чого, перен. Велика кількість.

Раптом гай квіток з'явився, Наче ярая весна (Леся Українка);

– Я насаджаю цiлий гай жоржин. Ви ходитимете в мене заквiтчана, як польова русалка (Р. Андріяшик);

Цілий гай молодих дарувань, що виростають з року в рік, тішить наш погляд (М. Рильський).

◇ (1) Аж гай гуде́ (шуми́ть) – уживається для вираження підсилення якої-небудь дії; дуже активно.

Робить, аж гай гуде (прислів'я);

В нас яка-небудь сімдесятилітня баба Палажка педалі накручує, аж гай шумить, і ніхто й не дивиться, ніби то не стара баба на велосипеді, а дівчина-спортсменка (В. Нестайко);

Андрій Сагайдак тобі привіт переказував, – вихопилось само собою. – Майструє плоскорізи, аж гай шумить (І. Григурко);

– Чимало тих гарнізонних солдатів уже мають у нас свої крамниці й торгують аж гай гуде (Ю. Мушкетик).

ГАЙ², ГАЙ-ГА́Й, виг.

1. Уживається для вираження жалю, співчуття, заклопотаності і т. ін.

[Гиря:] Гай, гай, голубе мій, якби ж то я мав що позичити... (П. Куліш);

– Я повіявсь до Болоньї... Гай-гай! і там правда колись була, “та загула” (Д. Мордовець);

Гай, гай! Чи міг же хто тоді подумать, що і Саул колись пророком стане? (Леся Українка);

Гай, гай, колись тут усе трошки інакше виглядало! (В. Винниченко);

Гай, гай! Чи ви забулися, братове, Які то ночі в молодих літах Нам спати не давали! (М. Рильський).

2. нар.-поет. Уживається у знач. гей (див. гей¹ 5).

– У туркені, по тім боці, Хата на помості. Гай! гай! море, грай, Реви, скелі ламай! (Т. Шевченко).

ГАЙ³, виг., у знач. пред., діал.

Гайда.

Іванова сестра позбирала одної неділі усі дівчата [усіх дівчат] та гай на той луг у квітки (Ю. Федькович);

Ноги на плечі та й гай у долину (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гай — ГАЙ – ДІБРОВА Гай, гаю, ор. гаєм. Невеликий, переважно листяний ліс. Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба (Т.Шевченко); На широкому острові між Старим та Новим Дніпром зеленіють сінокоси, цілі гаї вільх та верб (І. Літературне слововживання
  2. гай — Лісок, лісочок, (у балці) байрак; гайок. Словник синонімів Караванського
  3. Гай — (або Гаюс)(діяв у 130–80 р. до н. е.) — римський юрист. Його «Основи права» випередили інститути Юстиніана. Див. римське право. Енциклопедія політичної думки
  4. гай — [гай] -йу, ор. -йеим, м. (ў) -йі /-йу, мн. -йі, -йіў два гайі Орфоепічний словник української мови
  5. гай — I гаю, ч. Невеликий, перев. листяний, ліс. || кого, чого, перен. Велика кількість. II гай-гай, виг. 1》 Уживається для вираження жалю, співчуття, заклопотаності і т. ін. 2》 нар.-поет. Уживається на початку речення як заспів у піснях. III виг., у знач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. Гай — Гай іменник чоловічого роду, істота давньоримське ім'я Орфографічний словник української мови
  7. гай — див. волосся; ліс Словник синонімів Вусика
  8. гай — аж гай гуде́ (шуми́ть). Уживається для вираження підсилення якоїсь дії. Робить, аж гай гуде (Укр.. присл..); — Їздять з твоїми перепустками дніпродзержинці, аж гай гуде. І ніде їх не затримують (А. Фразеологічний словник української мови
  9. гай — ЛІС (велика площа землі, заросла деревами й кущами), БІР, ГАЙ, ПЕРЕ́ЛІСОК, ПЕРЕЛІ́С діал., ПРИ́ЛІС рідше (невеликий, перев. листяний ліс); ДІБРО́ВА (листяний ліс, у якому переважає дуб); ДУБИ́НА, ДУБНЯ́К, ДУБНИ́К, ДУБИ́ННЯ розм. Словник синонімів української мови
  10. гай — Гай, га́ю, га́єві, га́єм, в гаю́ і в га́ї, га́ю! гаї́, гаї́в гай, гай-га́й, виг. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. гай — ГАЙ¹, га́ю, ч. Невеликий, нерев. листяний ліс. На широкому острові між Старим та Новим Дніпром зеленіють сінокоси, цілі гаї вільхи та верб, розкидані кущі верболозу (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  12. гай — Масив дерев однієї породи в пейзажному парку. Архітектура і монументальне мистецтво
  13. гай — Гай, гаю м. Роща, небольшой лѣсъ. Вас. 206. По гаєві усякий птах літає. Греб. 390. Густий гаю, густий — не прогляну. Мет. 66. ум. гайок, гайочок. Гайок зелененький. Шевч. 411. Ходить милий по гайочку, виграває в сопілочку. Чуб. V. 42. Словник української мови Грінченка