1. Словник української мови у 20 томах

гайдук

ГАЙДУ́К, а́, ч.

1. У XV–XIX ст. у південних слов'ян – повстанець-партизан, який боровся проти турецького панування.

Він [хевсур] показав нам, із кілочка знявши, Своє національне убрання.., подібне в чомусь І до гуцульської святої ноші, .. А може, і до сербського одіння, В якім ото ходили гайдуки, Брати опришків наших... (М. Рильський);

Вночі до османського табору прокрався сербський гайдук Дам'ян, який хотів убити султана в його шатрі (П. Загребельний);

Перекладаючи і публікуючи народні пісні болгарських гайдуків, Іван Франко познайомив українську громадськість із боротьбою болгарського народу за своє визволення (з наук. літ.).

2. Солдат придворної охорони.

Ой, крикнув цар на свої гайдуки: Візьміть Байду добре в руки (з думи);

Два княжі гайдуки, озброєні з голови до п'ят, вели його [Богуна] на залізнім поводі (Я. Качура);

Ще була в нього охорона: гайдуки в кірасах при палашах, та при списах і алебардах, та з мушкетами (Ю. Логвин).

3. Виїзний лакей, слуга у поміщицькому домі.

Бачу: пишні похорони, Духовенство, цугом коні, Свічі, півчі у киреях, Гайдуки стирчать в лівреях (Я. Щоголів);

Карету підкидало на горбках. Фурман підганяв бистрих коней батогом. Гайдук куняв на козлах (Н. Рибак).

4. Український народний танець.

Танцювати гайдука.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гайдук — Гайду́к: — панський челядник [II] — прикажчик, панський слуга [44-2;XIX] Ну, адже ж знаєте добре,— докинув Олекса,— що як возите на жупу дрова і дасть вам гайдук квиток, то той квиток сам ще менше варт, ніж сей банкнот... Словник з творів Івана Франка
  2. гайдук — -а, ч., іст. 1》 У 15-19 ст. у південних слов'ян – повстанець-партизан, що боровся проти турецького панування. 2》 Солдат придворної охорони. 3》 Виїзний лакей, слуга в багатому поміщицькому домі; слуга. 4》 Народний танець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. Гайдук — Гайду́к прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  4. гайдук — гайду́к (угор. hajduk, множ. від hajdu – піхотинець) 1. Учасник збройної антифеодальної боротьби південнослов ’янських народів проти турецьких загарбників (15 – 19 ст.), 2. Слуга у великих магнатів та поміщиків в Угорщині й Польщі у 18 – 19 ст. 3. Український народний танок. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. гайдук — 1. у ХVI-ХVII ст. угорський піхотинець; 2. озброєна людина у магнатському помісті. Універсальний словник-енциклопедія
  6. гайдук — СЛУГА́ (у феодальному та буржуазному суспільстві — людина для особистих послуг у домі магната, поміщика, буржуа і т. ін.), ЛАКЕ́Й, КАМЕРДИ́НЕР, ПРИСЛУ́ЖНИК, СЛУ́ЖКА заст., СЛУЖНИ́К заст., СЛУЖИ́ТЕЛЬ заст., ПОСЛУ́ГА заст., ПАХО́ЛОК заст., ПОПИ́ХАЧ заст. Словник синонімів української мови
  7. гайдук — Гайду́к, -ка́; -дуки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. гайдук — ГАЙДУ́К, а́, ч., іст. 1. У XV-XIX ст. у південних слов’ян — повстанець-партизан, що боровся проти турецького панування. Перекладаючи і публікуючи народні пісні болгарських гайдуків, він [І. Словник української мови в 11 томах
  9. гайдук — Гайдук, -ка м. Высокорослый служитель; солдатъ надворной стражи. Ой вивійти, отамани, панськії гайдуки. н. п. Ой крикнув царь на свої гайдуки: «Возьміть Байду добре в руки!» Гол. І. 2. 2) Особаго рода танецъ. 3) гайдука садити, ударити. Словник української мови Грінченка