гей

ГЕЙ¹, ГЕЙ-ГЕ́Й, виг.

1. Уживається як окрик, яким підганяють волів, корів і коней.

Гей, гей, гей, мій чорний воле! Нива довга, в стернях поле... (Я. Щоголів);

– А ореш бувало – у дві ж пари завжди, вже не боїшся, що пристануть: “гей та гей” (А. Головко);

Він навіть очі примружив і тоді ніби почув смачне шарудіння плуга, .. а поперед нього коливаються дужі й покірні, такі приязні зади волів. – Гей, попелясті!.. (Д. Бузько).

2. Уживається як оклик при звертанні.

– Гей, музо, панночко цнотлива, Ходи до мене погостить! (І. Котляревський);

– Гей-гей, козаче! Чого се тебе занесло на кручу? (П. Куліш);

– Гей! ти! – гукнув голова. – Відчини! Чув? Чіпко! (Панас Мирний);

Спершу їхали тихо, але от не стерпів Давид – гукнув Якимові: гей, гей, а нехай лиш торкають! (А. Головко).

3. Уживається як заклик, заохочення до дії.

– Гей, хто зо мною вийде битись, Покуштувати стусанів? (І. Котляревський);

Гей до мене! Є у мене І варене й печене (Л. Глібов).

4. Уживається для вираження піднесення, захоплення чим-небудь.

Гей, степи-поля, розкіш моя!.. (М. Коцюбинський);

До танцю вітер грає, І свище, і луна... Гей-гей, як плига човник! Весела ніч, бучна! (Леся Українка);

Підсихало болото, вияснювалося небо, розцвіталися квітки... Гей! (Б. Лепкий).

5. нар.-поет. Уживається на початку речення як заспів у піснях.

– Гей, уже ж, видно, мені без бандури пропадати (з думи).

ГЕЙ², спол., діал.

Ніби, наче.

Аниця своєму [чоловікові] викала, бо таки проти нього, гей донька (Сл. Гр.).

ГЕЙ³, я, ч.

Те саме, що гомосексуалі́ст.

Я – “покоївка”, а точніше – ранковий прибиральник. Здається, єдиний у світі (чоловіки служать хіба що в готелях для геїв) (І. Роздобудько);

– Ось ви з Доктором геї, так? – Ну... невпевнено почав Буся. – I ось ви живете разом, так? (С. Жадан).