гладити

ГЛА́ДИТИ, джу, диш, недок., кого, що.

1. Проводити рукою, вирівнюючи, розправляючи що-небудь.

Встає [Дрансес], ус гладить .. Дає одвіт царю (І. Котляревський);

Мар'ян гладив круглу закучерявлену бороду й задоволено усміхався (С. Чорнобривець);

// Пестити, легко проводячи долонею.

Раптом згадав [Доря] свої іменини і легку руку, що так ніжно гладила його по голівці, – і знову тихо заплакав (М. Коцюбинський);

Мить гладить [Юлдаш] оксамитну шию коня, а він тикається м'якими губами хлопцеві в руку й тихенько ірже (О. Донченко);

* Образно. Ранковий промінь гладить скроні, тремтить на віях, на щоці... (В. Сосюра).

2. розм. Те саме, що прасува́ти¹.

Сама Леміщиха, люблячи без міри і без тями свою невісточку, часом служила їй, як наймичка: гладила сукні, спідниці (І. Нечуй-Левицький).

◇ (1) Гла́дити доро́гу кому – пити алкогольні напої за чий-небудь успіх перед його від'їздом, розлукою і т. ін.

– Уже коли ти й сам гладиш мені дорогу, то будь певен, що я свою кралю перевезу гарненько в Чорну Гору (П. Куліш);

(2) Гла́дити / погла́дити за ше́рстю кого і без дод. – не суперечити, догоджати кому-небудь, поблажливо ставитися до когось.

– Утремо ми запорожцям носа, як колись візьме наша, а тепер поки що треба гладити за шерстю (П. Куліш);

– Ваша рука, ваш розум, ваша смілива вдача потрібні нам тепер, як манна небесна була потрібна ізраїльтянам в пустині, – розпочав розмову Тишкевнч. Князь Єремія трохи подобрішав. Тишкевич неначе погладив його за шерстю (І. Нечуй-Левицький);

(3) Гла́дити / погла́дити по голі́вці (по голові́) кого і без дод.:

а) хвалити кого-небудь за щось, заохочувати до чогось.

Я помітила, що ти .. почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше; за се, звісно, тебе варто по голівці погладити (Леся Українка);

б) потурати кому-небудь, залишати когось без покарання.

Батьки, які синів не вчили, А гладили по головах, І тільки знай що їх хвалили, Кипіли в нефті [нафті], в казанах (І. Котляревський);

(4) Гла́дити / погла́дити по спи́ні кого і без дод., ірон. – бити, карати кого-небудь.

– От ми й відішлемо його назад, у нас своїх шибеників доволі, хай там погладять його по спині (М. Коцюбинський);

– Скарати його [Гурка]! Скарати! – Він спалив би усю Січ! – За таке треба гарненько погладити по спині! (В. Малик);

(5) Гла́дити (стри́гти) про́ти ше́рсті кого і без дод. – не погоджуватися з ким-небудь, перечити комусь або не схвалювати щось.

Це все він стриже проти шерсті (прислів'я);

[Бенволіо:] Ну, годі! [Меркуціо:] Ти зупиняєш мене; своїм “годі” гладиш моє красномовство проти шерсті (І. Стешенко, пер. з тв. В. Шекспіра);

(6) Не гла́дити / не погла́дити по голі́вці (по голові́) кого – не потурати кого-небудь, карати або притягати до відповідальності когось.

[Косяк:] Ні, я заявочку в райком напишу, як комуністи сім'ї руйнують. За це у вас по голівці не гладять (М. Зарудний);

За обман суду по голові не погладять, та й хуліганив ти (А. Хижняк);

(7) Хоч про́ти ше́рсті гладь [, не вку́сить] – дуже лагідний, піддатливий, спокійний.

[Микита:] Розумний парубок [Семен]! .. І такий вже тихоня: хоч проти шерсті його гладь, не вкусе [не вкусить]! (М. Кропивницький).