глухнути

ГЛУ́ХНУТИ, ну, неш, недок.

1. Втрачати слух, ставати глухим.

Люди глухли від ненастанного шуму (І. Франко);

Потроху навіть немовби глух [Максим], не чуючи вже ні стрілянини, ні вибухів, – вони не доходили до свідомості (І. Багряний);

– А ви б зняли шолом і послухали без звукофільтрів, – відповів мені робітник, що стояв поруч. – Тут, поки цих шоломів не було, люди просто глухли і зривали собі голоси (М. Трублаїні).

2. Ставати нечутним; затихати (про звуки).

Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне (Леся Українка);

Гомін то наростав, то глухнув (І. Білик);

За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник).

3. розм. Переставати працювати (про мотор, машину).

Задні пасажири клюють носами у плечі передніх, мотор глухне, злива молотить по машині (Ю. Яновський);

Водій наш бере відчайдушний розгін, машина, шалено розбризкуючи воду, доскакує до середини болота і таки застряє, мотор глухне (О. Гончар).

4. перен. Поступово зменшуватися; слабшати, зникати.

Сили мої глухнуть, серце тліє.., а я думаю зробити що добре... (Панас Мирний);

Не затихає в ньому біль, не глухне, підступає гарячим криком до горла, з'їдає душу (Григір Тютюнник).

5. Переставати розвиватися, функціонувати, діяти; занепадати.

– Пустіє, глухне наш край!.. – казав іноді Мирін, згадуючи давнє (Панас Мирний);

Корчма з року на рік глухла. Мало хто до неї заглядав (Б. Лепкий).