глухнути

ГЛУ́ХНУТИ, ну, неш, недок.

1. Втрачати слух, ставати глухим.

Люди глухли від ненастанного шуму (Фр., VIII, 1952, 7);

Снаряди летять, .. здається, над самою головою, аж глухнеш від них, аж лопаються барабанні перетинки (Гончар, Людина.., 1960, 94).

2. Ставати нечутним; затихати (про звуки).

Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне (Л. Укр., II, 1951, 530);

За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (Кол., На фронті.., 1959, 115).

3. Переставати діяти (про мотор).

Задні пасажири клюють носами у плечі передніх, мотор глухне, злива молотить по машині (Ю. Янов., І, 1958, 595).

4. перен. Поступово зменшуватися; слабшати, зникати.

Сили мої глухнуть, серце тліє.., а я думаю зробити що добре… (Мирний, V, 1955, 346);

Де трафарет — там поезія глухне, думка в’яне, почуття зника (Літ. газ., 12.1 1962, 2).

5. Переставати розвиватися; занепадати.

— Пустіє, глухне наш край!..— казав іноді Мирін, згадуючи давнє (Мирний, І, 1954, 85).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me