глухий

ГЛУХИ́Й, а́, е́.

1. Який нічого не чує або недочуває.

Немає більше глухого од такого, що не хоче слухати (прислів'я);

Мовчить баба та своє провадить. Глуха, видко (М. Коцюбинський);

Старий був зовсім глухий і ледве рухався від важкого ревматизму (З. Тулуб);

// до чого, на що. Який не чує, не сприймає чого-небудь.

Черниш зараз був глухий до Сагайдиних жартів (О. Гончар);

А ви, .. важкі на мисль, глухі на солов'я, – та ви ж вночі усі як захропете (Л. Костенко);

// у знач. ім. глухи́й, хо́го, ч.; глуха́, хо́ї, ж. Той (та), хто нічого не чує або недочуває.

Дуже всі дивувалися та говорили: “Він [Ісус Христос] добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!” (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Розуміється, як глуха в танцях! (приказка);

О, всемогуча пісне! Твоєму чарові лише глухий як пень Не підкоряється (М. Рильський);

// перен. Який не прислухається до чиєїсь думки, який нечуйно ставиться до людей; нечуйний, байдужий.

Глухий і німий Чіпка як до вітання матінки, так і до жартів доньки (Панас Мирний);

* Образно. Хто ж зарадить лихові?.. Навколо великий глухий світ, мовчазний і холодний (М. Чабанівський).

2. Який нечітко чується; неголосний, приглушений (про звуки, звичайно низькі).

– Позвать Потапича! – приказала генеральша глухим голосом (Панас Мирний);

Здалека, від Борислава, доносив вітер глухі окрики і співи (І. Франко);

Запитав [Григорій] глухим голосом: – Семене, де ти там? (О. Довженко);

Глухий і короткий постріл гримнув у степу (В. Кучер);

// перен. Прихований, таємний.

В мені тоді озивалась глуха ураза проти тебе (Леся Українка);

Франко належав до тих, що перші пішли за словом Драгоманова, стали його учнями: з кінця 70-х pp. починаються його зносини й листування з учителем, то бурхливі, то лагідні, повні затаєної і глухої боротьби двох рівної сили індивідуальностей (М. Зеров).

3. Дуже зарослий, непрохідний, дикий.

Місце було глухе та дике! Столітні дуби, височенні осокори та широковіті липи укривали його своєю тінню (Панас Мирний);

За чорними хмарами диму зникло сонце, якщо тільки воно з'являлось колись в цій країні глухих лісів (В. Домонтович);

У глухім поліськім гаї, Там, де місяць спать лягає, Де ховатись звір привик, Проживає дід-лісник (М. Стельмах).

4. Віддалений від центрів суспільного і культурного життя, відсталий.

[Панса:] Потім заберетесь в яку глуху провінцію, а згодом, як все забудеться, і в Рим вернетесь (Леся Українка);

Ввесь ранок сонце світить справа. На північ їдемо глуху (В. Стус);

// Віддалений від шумних місць, малолюдний або безлюдний.

З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер – і розіслався по глухому подвір'ю... (Панас Мирний);

Полковник Шрам вів далі свій загін зовсім глухими дорогами, обминаючи міста і навіть великі села (В. Собко);

На якійсь глухій станції у вагон увалилася ціла юрба дівчат (А. Головко).

5. Зовсім закритий, без отворів; суцільний, непроникний.

Що на мову на Петрову В глухій домовині Усміхнуся, скажу йому: “Орле сизокрилий, Люблю тебе й на сім світі, Як на тім любила” (Т. Шевченко);

Охайний вдовин будиночок за високим глухим парканом потопав у кущах черемхи, бузку (В. Козаченко);

// Наглухо застебнутий, закритий (про одяг).

Один [англійський службовець] на другого схожий цілком – Ті ж самі обличчя в зморшках тієї ж нудьги й безнадії, Однакові вкрито серця стандартним глухим сюртуком (М. Бажан).

6. перен. Дуже пізній, глибокий (про ніч, осінь і т. ін.).

Як в північ самую глухую Еней лиш тілько мав дрімать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарі гарну мать (І. Котляревський);

В літній ясний день, коли сонечко весело сяє на небі, – пізнавали люди, яка пора; але вночі або в глуху осінь не вміли дати собі ради (М. Коцюбинський);

Спочатку греків трохи в сон хилило, здорожились, вже й ніч була глуха (Л. Костенко);

* Образно. У темну ніч, у ніч глуху до світлої ішла я волі (П. Тичина).