гнаний

ГНА́НИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до гна́ти 1, 2, 5.

І чує він себе таким слабим, Безсильним і безвільним, мов пилина, Вітрами гнана (І. Франко);

В дальню Італію недугом гнана, Леся співала про рідні поляни, Луки Волині росисті, пахучі, Сиві Дніпрові задумливі кручі (Л. Забашта);

А зі степу, гнаний вітром, котився на місто туман (І. Багряний);

// гна́но, безос. пред.

Їх самих, примерлих від голоднечі, .. гнано з пекельною лайкою геть (В. Барка);

Хотілось просто впасти отут і вмерти, не очікуючи, що буде далі, якої наруги доведеться зазнати від безжальних ромеїв ще, бо важко їм було уявити більші страждання й наругу, аніж зазнали, допоки гнано їх до Константинополя (П. Загребельний);

// у знач. ім. гна́ний, ного, ч.; гна́на, ної, ж. Той (та), кого переслідують.

Горе гнаного й поклики вільного, прямосердість і щирість Енеєва... В його [А. Бучми] засобах стільки є спільного з контрапунктом суворим Танєєва! (П. Тичина);

Гнані несли з собою мощі святої П'ятниці, випрошені колись у хрестоносців із Візантії (П. Загребельний).