1. Словник української мови у 20 томах

говорючий

ГОВОРЮ́ЧИЙ, а, е, розм.

Те саме, що говірки́й.

Всі стали веселі, говорючі, всі говорили, й ніхто нікого не слухав (І. Нечуй-Левицький);

Походжали пари, найрізноманітніші пари юнаків і дівчат, сміючих, сумних, говорючих, замислених, прудких і стриманих, захоплених і неуважних (В. Підмогильний);

* Образно. Умиюсь дощами; утрусь – чапраком: .. А висушить сонце; в спеку під дубком Напоїть рівчак говорючий (Л. Боровиковський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. говорючий — говорю́чий прикметник рідко Орфографічний словник української мови
  2. говорючий — -а, -е, рідко. Те саме, що говіркий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. говорючий — див. балакучий Словник синонімів Вусика
  4. говорючий — ГОВОРЮ́ЧИЙ, а, е, рідко. Те саме, що говірки́й. Всі стали веселі, говорючі, всі говорили, й ніхто нікого не слухав (Н.-Лев., III, 1956, 69); *Образно. В спеку під дубком Напоїть рівчак говорючий (Бор., Тв., 1957, 88). Словник української мови в 11 томах
  5. говорючий — Говорючий, -а, -е Говорящій, имѣющій даръ слова. Говорючий голуб. Грин. І. 164, 160. 2) Говорливый, разговорчивый. Молодий говорючий Радюк. Левиц. Пов. 154. Словник української мови Грінченка