голка

ГО́ЛКА, и, ж.

1. Тонкий металевий стрижень для шиття з гострим кінцем і вушком, у яке всиляється нитка.

Ухопила [Оксана] рукав від сорочки, узяла голку, протягла нитку, та й забула узлика зав'язати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Зараз знайшла [Марія] голку й до чоловіка підійшла, щоб ґудзик пришити (А. Головко);

* У порівн. Я гостра з ворогом, мов голка! (П. Тичина).

2. Загострений на кінці металевий стрижень різного вигляду й різного спеціального призначення.

Ми, хлопчаки, хизувалися перед дiвчатками, нiби нам не болить, коли голка шприца тонко i гостро входила пiд шкiру на спинi, а дiвчатка, коли їх кололи, кривились i плакали (В. Сосюра);

Через хвилину голка задряпала пластинку, вихопила з неї кілька брязкітливих акордів (Ю. Шовкопляс).

3. Лист хвойних дерев, колючка або гострий росток деяких інших рослин.

Жадібно всмоктувала земля життєдайне тепло, тяглася до сонця незчисленними голками прорості (З. Тулуб);

Край стежки, над канавою, забриніли зелені голки першого рясту (О. Донченко);

Тимко струсив із сорочки сухі соснові голки (Григорій Тютюнник).

4. перев. мн. Тверді колючки на тілі деяких тварин.

Їжак скрутився в клубок і виставив гострі голки (О. Копиленко);

Щетина в рогатої свині завтовшки з голку дикобраза! (Ю. Логвин).

5. Тонкий загострений кристал чого-небудь.

По голках снігу вітер босий Ступав (Л. Первомайський);

Надвечір подув холодний північний вітер, пригнав хмари сизі, .. зашив голками крижаними калюжі, озера (А. Шиян);

// Взагалі гострий кінець чогось.

Сам того не помічаючи, Шевченко опинився в степу і раптом побачив на обрії мури караван-сарая, а поруч напівсферичну башту мечеті та високу кам'яну голку мінарета (З. Тулуб);

Він заглибився в розрахунки, може, з півгодини працював, час од часу недоброзичливо поглядаючи на далеку срібну голку ракети (В. Собко).

(1) Цига́нська го́лка – велика швацька голка.

[Іван:] От пішли ми далі. Коли це чую, щось під коліном неначе мене циганською голкою штрикнуло (М. Кропивницький);

Дідок завжди сидів у своєму кутку за піччю, розіклавши біля себе своє немудре майно: ножиці, циганську голку, нитки і різне шкураття, – майстрував онукам теплу одежину (Григорій Тютюнник).

△ (2) Суха́ го́лка:

а) техніка глибинної гравюри на металі, за якої вістрям твердої голки вишкрябують штрихи на поверхні металевої пластини.

У XV столітті поряд із ксилографією існувала гравюра на металі (різцева гравюра). З часом з'явився її різновид – суха голка (XVI століття) (з навч. літ.);

З'явилася величезна – понад п'ятдесят естампів – серія гравюр, виконаних у техніці сухої голки, – “Тварини і люди” Ганса Грундіга (із журн.);

б) картина, малюнок, виконані цією технікою.

Близько п'ятдесяти робіт українських художників – дереворити, гуаш, суха голка – викликали в глядача велику шанобу до плідної праці митців (з наук.-попул. літ.).

◇ Заганя́ти / загна́ти в се́рце голки́ див. заганя́ти¹;

[І] го́лки не підто́чиш див. підто́чувати¹;

[І] го́лці (я́блуку, я́блукові, рідше ма́ковому зе́рну́ (ма́ковій зерни́ні)) ні́де впа́сти див. упа́сти¹;

Ні́де (нема́є де, ні́куди, заст. ні́где) [й] го́лки (го́лкою, па́льця, па́льцем, ши́лом) встроми́ти (просу́нути, штрикну́ти, ткну́ти, ки́нути) див. встромля́ти;

Пролі́зти (пройти́) [і] крізь ву́шко го́лки див. прола́зити;

Хоч го́лки́ збира́й (рідко вибира́й) див. збира́ти;

Шука́ти (шука́й) го́лку в сі́ні (в соло́мі) див. шука́ти;

[Як] з го́лочки (з го́лки) див. го́лочка;

(3) Як (мов, на́че і т. ін.) го́лка в соло́мі (в снігу́), зі сл. зникнути, губитися і т. ін. – так, що не можна знайти; безслідно.

Кирила вже не було. І як він не виглядав його, той, наче голка в соломі, зник у натовпі людей (Н. Рибак);

Внизу – косогір, забитий снігом, а далі – царство лісів, у яких людина губиться як голка в снігу (Григорій Тютюнник);

(4) Як (мов, ні́би і т. ін.) го́лку в сі́ні, зі сл. шукати – марно, безрезультатно.

Не мало було наших, якщо два дні билися. Пішли на правий берег, в білоруські ліси. Шукай тепер їх там, як голку в сіні (А. Хижняк);

– Шукаємо добра, як голку в сіні, а тільки лихо маєм на віку (М. Руденко);

(5) [Як] (мов, ні́би і т. ін.) на голка́х (на шпилька́х, на колючка́х, на те́рню і т. ін.), зі сл. сидіти, стояти, почувати і т. ін. – у стані надзвичайного нервового збудження, збентеження, хвилювання; неспокійно, нетерпляче.

Усе те так налякало студента, що він сидів, як на шпильках (І. Нечуй-Левицький);

Зібрано грошей так мало, що стид було давати їх Грицеві, що весь той час сидів, мов на терню, і не знав, де подітися (І. Франко);

Коцюбинський почував себе, як на колючках (Л. Смілянський);

Орися сиділа, як на голках, а ввечері рішуче поставила перед Тимком вимогу, щоб він спровадив із двору свого дружка (Григорій Тютюнник);

Вутанька, передавши Мокрині гостинець від матері.., стояла весь час, мов на голках (О. Гончар);

Меланія сиділа як на голках, намагаючись приховати, що нервує і переживає (П. Гуріненко);

Я йому [Франсуа] злегенька підморгнув і швидко пішов до бару, де Хеда сиділа вже на голках (В. Шкляр);

Як (мов, ні́би і т. ін.) ни́тка за го́лкою див. ни́тка;

Як (мо́в, ні́би і т. ін.) хто встроми́в (вгороди́в) ніж (ножа́, го́лку) в се́рце див. хто¹.