голос

ГО́ЛОС, у, ч.

1. Сукупність різних щодо висоти, сили й тембру звуків, які видає за допомогою голосового апарату людина, а також тварина, що дихає легенями.

Наострю [нагострю] слух твій, щоб, як окликнуся, Ти чув мій голос, наче грім із хмар (І. Франко);

Він гримнув на жінку злим, здушеним, хриплим голосом (М. Коцюбинський);

Цікаво, що в самців безхвостих земноводних є голос, який служить їм для прикликання самки (з навч. літ.).

2. перен. Звуки, які утворюють деякі предмети, характерні для них.

Батько .. взяв свій невеличкий .. молоток у руки і кільканадцять разів ударив .. Пішов голос по всьому присілку – знак, що в кузні починається робота (І. Франко);

Вже чулися вибухи ручних гранат, а крізь верескливе торохкотіння польських кулеметів Шоша проривався басовий голос наших максимок (Ю. Смолич);

Колесо котить себе, Голос у колеса довгий (М. Вінграновський).

3. Звучання голосових зв'язок як матеріал вокального мистецтва.

У діда голос був дуже гарний: і не тенор, і не баритон, а ніби все разом (з переказу);

Осталась в пам'ятку моєму Ічня [містечко] ще своїми піснями та напрочуд хорошими голосами (С. Васильченко);

Тисячі спiвають, не маючи нi виробленого голосу, нi музичного слуху (Р. Андріяшик).

4. Одна з кількох мелодій музичного твору; партія у вокальному ансамблі.

[Карпо:] Мугикаючи, іноді й пісню складу, і голоса до неї виведу, і слова підладнаю (М. Кропивницький);

Народний гуртовий виклад пісні “Ой половина та й саду цвіте” має три голоси (з наук. літ.);

// заст. Мелодія, мотив.

Це справжні невеличкі романси, тілько до них недостає [не вистачає] голосу (Панас Мирний);

[Степан Демидович:] Гарна пісня, тільки якби веселіша на голос (В. Самійленко).

5. чого і з означ., перен. Поклик, веління якого-небудь внутрішнього почуття, інстинкту, переконання.

Тихо, аж шумить в ухах. Здається, шепоче таємний голос думки (С. Васильченко);

Скажи він їй слово – і вона б кинула все, вона б не послухала нікого, крім голосу свого серця, і пішла б за ним, куди завгодно (О. Іваненко);

* У порівн. І шумлять, і дзвенять .. пісні над невпинною течією Дніпра-Славути, як голос правди і слави... (М. Рильський).

6. Думка, висловлювання, міркування.

Нехай мій голос буде просто “голосом з народу”, – на більше значення я не важу (Леся Українка);

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, І голос твій нам душі окриля (В. Симоненко);

Ніхто, кохана, в світі б не зумів Мій голос вільний закувать в кайдани (Д. Паламарчук, пер. з тв. В. Шекспіра).

7. Право висловлювати свою думку при вирішенні державних або громадських справ.

– Я чоловік значний на селі і в громаді маю великий голос (С. Васильченко);

[Чирва:] Не дам [хліба] на одробіток, бо самого обікрали... Голосу позбавили... (І. Микитенко);

// Вияв цього права при голосуванні.

Голоси поділилися майже нарівно: на сім голосів тільки й переважили ті, що були “за” (А. Головко);

Тридцять п'ять тисяч громадян зголосилося в штаби опозиції добровольцями – вартувати на виборчих дільницях у ніч підрахунку голосів (О. Забужко).

(1) Альто́вий го́лос – те саме, що альт 1.

Невеличкі школярі .. почали співати чудовими альтовими голосами (І. Нечуй-Левицький);

Так, говорила тим самим трохи альтовим голосом, що мов шовком оповивав мою душу (О. Кобилянська);

Вести́ го́лос (го́лосом) див. вести́;

Віддава́ти / відда́ти го́лос див. віддава́ти;

(2) Глибо́кий го́лос – низький голос, що йде зсередини грудей.

– Ввійди, – почувся .. глибокий голос, мов з-під землі (І. Франко);

І от прибій ущух, і залунав Глибокий голос мужнім неспокоєм (М. Рильський);

Вона співала романси, співала гнучким і глибоким голосом, співала про любов (В. Домонтович);

(3) Го́лос порва́вся – перестав звучати.

“Діду, гов!” – кричу я на ввесь голос. І мій дзвінкий голос пішов луною понад Дністром, понад очеретами, десь далеко вдарився об кручу, задзвенів і порвався (І. Нечуй-Левицький);

“Добий мене, дай згинути одразу!” Ох, як сей поклик з серця поривався, та знала я, що тим завдам уразу, і змовкла я, і голос мій порвався, і заніміло серце (Леся Українка);

(4) Горта́нний (горлови́й) го́лос – низький голос, крик.

– І пан Прушинський тут! – закричали дзвінкими, але не дуже тонкими, горловими голосами старі панни (І. Нечуй-Левицький);

У неї був глибокий гортанний голос, низьке контральто. – Кармен тобі в опері співати, – не раз сміялися товариші (В. Собко);

(5) Гробови́й го́лос – дуже глухий, низький голос.

Хіба не сміялися студенти, коли цей останній [професор Черкавський] починав читати страшним гробовим голосом з старих, обтріпаних зошитів (П. Колесник);

(6) Го́лос зрива́ється / зірва́вся:

а) голос раптово переривається від надмірного напруження або хвилювання.

Голос Розенберга тремтів і зривався (Ю. Шовкопляс);

Скрегнув розлючений голос, як залізо об камінь, і раптом зірвався (М. Коцюбинський);

б) голос раптово переходить на інший тон.

Голос його тремтів і зривався на високі ноти (І. Кириленко);

в) ставати дорослим, грубішим, підлягати мутації.

За літо всі [школярі] повиростали, загоріли, зміцніли, в деяких уже починають зриватися голоси (В. Собко);

Зво́дити / звести́ го́лос див. зво́дити;

Здобува́тися / здобу́тися на сло́во (на го́лос, на ві́дповідь і т. ін.) див. здобува́тися;

Підви́щувати / підви́щити (рідше підви́сити) го́лос (тон) див. підви́щувати;

Пра́во ухва́льного го́лосу див. пра́во;

Сти́шувати / сти́шити го́лос див. сти́шувати.△ Поста́вити го́лос див. поста́вити¹;

Постано́вка го́лосу див. постано́вка.

◇ Відво́дити / відвести́ го́лос див. відво́дити;

(7) Вну́трішній го́лос – невисловлена думка, що виникла, з'явилася інстинктивно, інтуїтивно, підсвідомо.

Кожне серце, кожна душа може знайти улюблену справу, щоб осяяти її вогником свого розуму!.. Стань, зупинися! Прислухайся до свого внутрішнього голосу (О. Бердник);

“Пожди-пожди! Чого це ти так рознервувався? Може, ще вмреш і не будеш дурнем”, – шепнув мені глузливо внутрішній голос (В. Нестайко);

І людина здригається, рідко, але здригається, почувши той внутрішній голос у собі (Ю. Андрухович);

(8) В оди́н го́лос:

а) одночасно, разом.

– Дарма, мамо, ми додому хочемо вже, – кажуть в один голос сини (Марко Вовчок);

З-поза сусіднього горбка вигулькнуло .. два шестирічних шибеники й дзвінко в один голос: – Здрастуйте, діду! (О. Довженко);

– Добрий вечір, щедрівники! – привітався Гайдим. – Добрий вечір, Романе Яремовичу! – загукали вони в один голос (І. Цюпа);

б) одностайно; так само.

[Коваль:] Усі в один голос радять виряджати Степана, не гаячись, і, певно, так воно і повинно бути (М. Кропивницький);

(9) Го́лос (глас) вола́ючого (вопію́щого) в пусте́лі (рідко в пусти́ні), книжн. – даремні думки, марні поклики, що залишаються без відповіді та уваги.

І крик той не лишався голосом волаючого в пустелі. Вої чули в собі не знати яку силу... (Д. Міщенко);

Я в розпачі кричу: “Свисток, усе царство за свисток!” .. Але і цей мій розпачливий поклик зостається гласом вопіющого в пустелі... (І. Драч);

Усього два десятиліття тому голоси прихильників еруптивних процесів на планетах були, так би мовити, голосом волаючого в пустелі (із журн.);

(10) Гово́рить (обзива́ється, озива́ється) / обізва́вся (озва́вся) го́лос кро́ві в кому – чому – з'являється відчуття кровної спорідненості з ким-небудь.

Батьківський голос крові Озвався в душі моїй (Л. Забашта);

(11) Го́лос се́рця – безпосередній вияв почуттів.

Хтось давно ще сказав, що спів – то мова душі, то голос серця (Панас Мирний);

Зво́дити (ізво́дити) / звести́ (ізвести́) на го́лос див. зво́дити;

Зрива́ти / зірва́ти го́лос див. зрива́ти¹;

Зрива́тися / зірва́тися з го́лосу див. зрива́тися;

(12) З чужо́го го́лосу, зі сл. говорити, сказати і т. ін. – повторюючи що-небудь сказане кимсь або керуючись поглядами, настановами інших.

До нього вчепився такий самий молодий, кругловидий солдат-гайдамака. Горлає з чужого голосу (О. Довженко);

– Але ж ти, тату, сам знаєш, який то був розпусник, скнара й шахрай, – сказав з чужого голосу Яків, і отець Йосип відчув, як внутрішній зв'язок з сином знову обірвався (Б. Антоненко-Давидович);

Хмуриться мати. Первісток її, чотирма роками старший за Оленку, підкорився страхові; “навіщо пережиток?” – сказав, напевно, з чужого голосу (В. Барка);

[І] го́лосу не відво́дити (не відтяга́ти) / не відвести́ (не відтягну́ти, не відтягти́) див. відво́дити;

(13) На весь (на по́вний, у по́вний і т. ін.) го́лос:

а) (зі сл. кричати, співати і т. ін.) дуже голосно, з усієї сили.

Як крикнув десятник на весь голос: “На панщину!” (Марко Вовчок);

В хліві кувікало на весь голос порося (А. Головко);

Василько почав шморгати носом, потім згадав, що цей дядько придавив йому руку, і заплакав уже на весь голос (П. Панч);

Співали її всі – й ті, що знали пісню, і ті, що не знали її. На весь голос співали українці (Л. Первомайський);

Спохопився я, коли почув, що птахи співають на повний голос (із журн.);

б) нічого не приховуючи, з усією повнотою, переконливістю.

[Зіна:] Ви мене і так стільки часу в чорному тілі тримали. Дайте ж мені хоч раз заговорити на повний голос (Т. Фесенко);

Після смерті Драгоманова Кримський написав некролог, в якому гідно відзначив заслуги видатного вченого й публіциста, але з огляду на царську цензуру сказав про це не на повний голос (із журн.);

(14) Не свої́м (нелю́дським, несамови́тим і т. ін.) го́лосом, зі сл. кричати, верещати і т. ін. – дуже голосно, надривно.

– О жах! – раптом скрикнув не своїм голосом письменник. – Що я написав? Та це ж найсправжнісінька халтура (М. Хвильовий);

Нелюдським голосом закричала жінка, заломивши руки, кинулась уперед (М. Стельмах);

В цей час за тином щось шелеснуло і хтось із чоловіків крикнув не своїм голосом: – Німці!! (Григорій Тютюнник);

Підніма́ти (підійма́ти, підно́сити і т. ін.) / підня́ти (підійня́ти, піднести́ і т. ін.) го́лос див. підніма́ти;

Повести́ го́лосом див. пово́дити¹;

Подава́ти / пода́ти [свій] го́лос див. подава́ти¹;

Позбавля́ти / позба́вити [пра́ва] го́лосу див. позбавля́ти;

Поспада́ти з го́лосу див. поспада́ти;

Розпуска́ти / розпусти́ти го́лос див. розпуска́ти;

Спада́ти / спа́сти з го́лосу див. спада́ти;

Співа́ти в оди́н го́лос див. співа́ти;

Співа́ти з чужо́го го́лосу <�Співа́ти з го́лосу чийого> див. співа́ти;

Тра́тити го́лос див. тра́тити;

(15) У свиня́чий (чо́ртів) го́лос, зневажл. – дуже пізно, несвоєчасно.

[Надія:] Якщо хочете, можете збиратися до моря. [Мотря:] Слава Богу, додумалися... У чортів голос... [Надія:] Нічого не в чортів. Саме сезон... (З. Мороз);

– Це ж родичі посходилися [на толоку], а я в свинячий голос приплентався (Є. Гуцало).