1. Словник української мови у 20 томах

голосистий

ГОЛОСИ́СТИЙ, а, е.

1. Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.).

Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (П. Грабовський);

На вулиці голосиста циганка продавала паперові троянди. “Як живі! Як живі!” – вигукувала вона (І. Муратов);

У Марини Стадник була в Кривчику .. заслужена слава голосистої співачки (Л. Дмитерко).

2. Дзвінкий, гучний.

О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (С. Добровольський);

В селі загаласували півні. Здавалось, сама земля задзвеніла тим голосистим кукуріканням (Ю. Збанацький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. голосистий — голоси́стий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. голосистий — ГОЛОСИСТИЙ – ГОЛОСНИЙ Голосистий. Який має сильний, дзвінкий голос; дзвінкий, гучний. Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (П.Грабовський); Здавалось, сама земля задзвеніла тим голосистим кукуріканням (Ю. Літературне слововживання
  3. голосистий — -а, -е. 1》 Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.). 2》 Дзвінкий, гучний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. голосистий — див. голосний; крикливий Словник синонімів Вусика
  5. голосистий — ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо — який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙ рідше, ТРЕМКИ́Й розм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання). Словник синонімів української мови
  6. голосистий — ГОЛОСИ́СТИЙ, а, е. 1. Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.). Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (Граб., І, 1959, 321); На вулиці голосиста циганка продавала паперові троянди. «Як живі! Як живі!» — вигукувала вона (Мур., Свіже повітря.. Словник української мови в 11 томах