голосистий
ГОЛОСИ́СТИЙ, а, е.
1. Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.).
Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (Граб., І, 1959, 321);
На вулиці голосиста циганка продавала паперові троянди. «Як живі! Як живі!» — вигукувала вона (Мур., Свіже повітря.., 1962, 128);
У Марини Стадник була в Кривчику.. заслужена слава голосистої співачки (Дмит., Наречена, 1959, 148).
2. Дзвінкий, гучний.
В селі загаласували півні. Здавалось, сама земля задзвеніла тим голосистим кукуріканням (Збан., Переджнив’я, 1960, 105);
О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (Добр., Ол. солдатики, 1961, 47).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- голосистий — голоси́стий прикметник Орфографічний словник української мови
- голосистий — ГОЛОСИСТИЙ – ГОЛОСНИЙ Голосистий. Який має сильний, дзвінкий голос; дзвінкий, гучний. Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (П.Грабовський); Здавалось, сама земля задзвеніла тим голосистим кукуріканням (Ю. Літературне слововживання
- голосистий — -а, -е. 1》 Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.). 2》 Дзвінкий, гучний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- голосистий — ГОЛОСИ́СТИЙ, а, е. 1. Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.). Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (П. Грабовський); На вулиці голосиста циганка продавала паперові троянди. “Як живі! Як живі!” – вигукувала вона (І. Словник української мови у 20 томах
- голосистий — див. голосний; крикливий Словник синонімів Вусика
- голосистий — ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо — який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙ рідше, ТРЕМКИ́Й розм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання). Словник синонімів української мови