1. Словник української мови у 20 томах

гонобити

ГОНО́БИТИ, блю, биш; мн. гоно́блять; недок., що і без прям. дод., заст.

Плекати, викохувати.

Не любив [Башкир], щоб кріпаки дбали про волю або гонобили яку-небудь думку про неї (Панас Мирний);

// з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.

Буланий, граючись, гонобив ухопити шапку на Богдані, а він обома руками перехопив ті теплі, м'які губи, чим завдав тварині задоволення (Іван Ле);

Думаєш, добра тобі мислять, отакі типи? Тільки й гоноблять .. кудись тебе завести одного, без товаришів, та впоїти (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гонобити — гоно́бити дієслово недоконаного виду плекати; виховувати рідко Орфографічний словник української мови
  2. гонобити — -блю, -биш; мн. гоноблять; недок., перех. і без додатка, заст. Плекати, викохувати. || з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гонобити — ГОНО́БИТИ, блю, биш; мн. гоно́блять; недок., перех. і без додатка; заст. Плекати, викохувати. Не любив [Башкир], щоб кріпаки дбали про волю або гонобили яку-небудь думку про неї (Мирний, IV, 1955, 220); // з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь. Словник української мови в 11 томах
  4. гонобити — Гонобити, -блю, -биш гл. 1) Устраивать, дѣлать какъ слѣдуетъ: удовлетворять, доставлять удовольствіе, употреблять на что. Де що не заробе, усе в хазяйство гонобить. 2) Лелѣять. Вона гонобила надію у серці. Мир. Пов. L 126. Словник української мови Грінченка