1. Словник української мови у 20 томах

гоноровитий

ГОНОРОВИ́ТИЙ, а, е.

Те саме, що гонори́стий.

Балабуха був трохи гоноровитий: йому хотілось почванитись перед гусарами своєю жінкою (І. Нечуй-Левицький);

Вона відчула, що тільки велике зворушення примусило такого самолюбивого і гоноровитого хлопця заплакати в присутності всіх (В. Малик);

Він справді почував себе нащадком гоноровитої козацької старшини (О. Іваненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гоноровитий — гонорови́тий прикметник розм. Орфографічний словник української мови
  2. гоноровитий — -а, -е, розм. Те саме, що гонористий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гоноровитий — див. пихатий Словник синонімів Вусика
  4. гоноровитий — ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ (який тримається, поводиться гордовито, самовпевнено, вважаючи себе в чомусь вищим від інших), ГО́РДИЙ, ГОРДОВИ́ТИЙ, ПОГО́РДЛИВИЙ, ПОГО́РДИЙ, БУНДЮ́ЧНИЙ підсил., ПИХА́ТИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил., ЧВАНЛИ́ВИЙ підсил., СПЕСИ́ВИЙ підсил. Словник синонімів української мови
  5. гоноровитий — ГОНОРОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що гонори́стий. Балабуха був трохи гоноровитий: йому хотілось почванитись перед гусарами своєю жінкою (Н.-Лев., III, 1956,134); Він справді почував себе нащадком гоноровитої козацької старшини (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 217). Словник української мови в 11 томах
  6. гоноровитий — Гоноровитий, -а, -е = гонористий К. XII. 114. Онисько дід гордий і гоноровитий. Левиц. Пов. 226. Словник української мови Грінченка