гофрат

ГОФРА́Т, ч.

1. род. у., іст. Один із вищих судово-адміністративних органів Священної Римської імперії XVI–XVII ст.

Гофрат виконував функцію найвищого суду і консультативної ради при імператорі (з наук.-попул. літ.).

2. род. а. Чин надвірного радника в Австрії та колишній Австро-Угорщині, а також людина, що носила це чин.

Батько українського математика Володимира Левицького – Йосип Левицький – закінчив правничий факультет Львівського університету, став гофратом при найвищому трибуналі у Відні (з наук.-попул. літ.);

Австрія перестала бути імперією майже 100 років тому і про цей період нагадують у сучасному Відні хіба що портрети імператорів у вітринах книгарень та бюрократичні титули гофратів (з газ.).