градина

ГРАДИ́НА, и, ж., розм.

Крупинка граду (див. град¹ 1).

– Вилягло! Усе вилягло! – з болем вигукнула Василина і для чогось почала вигрібати з поля на дорогу добірні градини (М. Стельмах);

Часто сипало з неба градом, і деякі градини були такі завбільшки, як курячі яйця (Валерій Шевчук);

* Образно. З якимсь лагідним вуркотінням опадали навколо гарячі градини знесилених осколків (В. Козаченко);

* У порівн. Місяць затягло тучами, у світлі фар стали пролітати сніжинки, навскісні, бистрі, як градини (О. Гончар).