гірко

ГІ́РКО.

1. Присл. до гірки́й 1, 3.

Над водою гірко і п'янко пахло осиковими сережками (М. Стельмах);

Гірко жилося Тарасові в рідній сім'ї через злидні та недостачі (Панас Мирний);

І плаче гірко Ярославна В Путивлі-граді на валу (А. Малишко).

2. у знач. пред. Про відчуття гіркого смаку.

– Щоб не гірко було після пива, так купи їй медяничків (Г. Квітка-Основ'яненко);

Гази сповнили повітря, і гірко було дихати (О. Гончар).

3. у знач. пред. Про почуття прикрості, болю.

Важко матері, таке згадуючи: гірко та сумно на душі (Панас Мирний);

Що то за мука до нікого живого словечка не промовити – се дуже гірко (В. Стефаник).

4. присл., розм. Уживається у знач. багато, дуже, сильно, важко.

[Савка:] Кажу: чи не занедужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш? (С. Васильченко);

– Як не роблю гірко, а зимою, дивись, ізнов нічим ока запорошити. Ні в мішку, ні в горшку (М. Олійник).

5. виг., розм. Традиційний вигук гостей за весільним столом, що закликає молодих поцілуватися.

Було багато гостей, переважно духовного й купецького звання, вигукували раз у раз “гірко” рано сп'янілі акцизні чиновники (Б. Антоненко-Давидович);

Тут “гірко” хтось давай кричать. Таке там почалося... При генералі цілувать Марину довелося (С. Воскрекасенко);

Весілля... Всі дружно гукають: – Гірко!.. Гірко!.. (М. Руденко).

◇ (1) Гі́рко на се́рці (на душі́) кому, у кого – кому-небудь нестерпно, прикро.

Мотрі зробилося так тяжко на душі, так гірко на серці, що вона аж не всиділа .. встала .. та так і залилася сльозами (Панас Мирний);

Тільки великосвітське виховання та природжене почуття гумору допомогли герцогові приховати образу і не подати виду, як зараз у нього гірко на душі (В. Малик).