гірко

ВА́ЖКО присудк. сл. (про наявність знегод, труднощів, страждань), ТЯ́ЖКО, ТРУ́ДНО, СКРУ́ТНО, СУТУ́ЖНО, ТУ́ГО, НЕЛЕ́ГКО, ГІ́РКО, НЕСО́ЛОДКО, НЕПЕРЕ́ЛИВКИ розм.; ВАЖКУВА́ТО, ТРУДНОВА́ТО, ТУГУВА́ТО (до певної міри). Тяжко, важко в світі жити Сироті без роду (Т. Шевченко); Віддали Остапа в економію в погоничі на всю сівбу. Трудно було малому (А. Головко); Скрутно.. зимою Романові.. чобіт немає у нього (С. Васильченко); Щороку сутужно Хомі, щороку нестає свого хліба (М. Коцюбинський); Ростом я, знаєте, нижчий за мого першого номера, то на глибоких місцях мені доводилося зовсім туго (О. Гончар); — Нелегко вам на початку було, та, мабуть, і зараз тугувато (І. Цюпа); Я скитався сиротою, Гірко мені було! (С. Руданський); Насті-то легше, вона ще з восьмого класу протоптала стежку на ферму... А от Докійці, Парасці і Федорці несолодко (І. Цюпа); Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи (І. Франко); На ферму прийшла незабаром після випускного вечора. Було їй спершу важкувато (Я. Гримайло); — Раз хочеш, значить досягнеш, хоч буде й труднувато (П. Дорошенко).

ВА́ЖКО кому, присудк. сл. (про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку), ТЯ́ЖКО, СУ́МНО, ГІ́РКО, ЖУ́РНО, ГНІТИ́ТЬ кого. Так якось тяжко та важко. З рук усе випливає, ніщо не миле, не любе (Панас Мирний); Чогось їй було сумно, чогось було журно (М. Коцюбинський); Марко.. все думав: як же це так, що в нього вже не буде матері? Йому було гірко, так гірко (І. Микитенко); (Жирондист:) Гнітить мене твоя краса, чужино! (Леся Українка).

ВА́ЖКО у спол. зі сл. плакати, ридати тощо (дуже сильно, сильніше звичайного), ТЯ́ЖКО, ГІ́РКО. Він упав на постелю — і довго плакав, важко плакав... (Панас Мирний); Десь б'ються гармати без упину, Там ніч у промені заграв. І я згадав про Україну І тяжко й гірко заридав (В. Сосюра).