гіркувато

ГІРКУВА́ТО.

Присл. до гіркува́тий.

Часом дим ішов угору, а часом слався по землі, сивиною, як туманом, покривав луг і пахнув сирими дровами, гіркувато смердів підпаленою корою (Григорій Тютюнник);

Коли ж наблизилися, виявилось, що зовсім не хлопці то з польової пошти, а сірі газові балони вишикувались у кузові тісно, один біля одного! – Оце, мабуть, наші женихи, – гіркувато пожартувала тоді Галка-переросток (О. Гончар).