демінутив

ДЕМІНУТИ́В, а, ч., лінгв.

Похідне слово (іменник або прикметник), що виражає значення зменшеності, а також може мати додатковий відтінок пестливості, зневаги, приниження і т. ін.

Переважно демінутиви вживають у розмовній мові, наприклад, хлібчик, земелька, водичка (з наук. літ.);

Дослідження показує, що, зокрема, демінутиви В. Барки – не просто неологізми, а своєрідні морфологічні агрегати, що складаються з традиційних звукових образів, звичайних слів (з наук. літ.).