1. Словник української мови у 20 томах

дисонуючий

ДИСОНУ́ЮЧИЙ, а, е, муз.

Який містить дисонанс (у 1 знач.).

Домінантсептакорд належить до дисонуючих акордів (з наук. літ.);

Тритон – це дисонуючий інтервал, який охоплює відстань у три тони (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дисонуючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до дисонувати. Великий тлумачний словник сучасної мови