дорійці
ДОРІ́ЙЦІ, ів, мн. (одн. дорі́єць, йця, ч.).
Одне з основних давньогрецьких племен, що спочатку жили в Північній та Середній Греції.
В Спарті споконвіку було по два царі – ще від часів завоювання Пелопоннесу дорійцями (І. Білик);
У Спарті була діархія – влада двох царів (один цар пелазг, інший – дорієць) (з наук.-попул. літ.);
Серед біблійних народів дослідники виокремлюють дорійців (оріїв), критян, лелегів та ін. (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дорійці — -ів, мн. Одне з основних давньогрецьких племен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дорійці — В античну добу одне з 3 гол. грец. племен; прибуття д. на територію Греції (згідно з традицією, у XIII ст. до н.е.) донедавна пов'язувалось із занепадом мікенської культури (XIII-XII ст. до н.е.), у них вбачали напасників; теп. Універсальний словник-енциклопедія