дурко
ДУРКО́, а́, ч., розм.
Те саме, що ду́рень 1.
– Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! .. Дурко! Дуропляс! (П. Куліш);
– Не насмiхайся, Людко. Ти скажеш i забудеш, а я такий дурко, що буду думати над тим, що сказала, або й повiрю (В. Яворівський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me