дюбель
ДЮ́БЕЛЬ, я, ч.
Чотиригранний стрижень, який гострим кінцем забивають у цегляну або бетонну стіну для вгвинчування шурупів.
– Штапики ми з тобою, Луїзко, купували там, де й дюбелі, я це добре пам'ятаю... (Г. Вдовиченко);
Дюбель різними способами закріплюється в несучій основі й тримає усю конструкцію (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дюбель — дю́бель іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- дюбель — -я, ч. Чотиригранний стрижень, що його гострим кінцем забивають у стіну; в тупому кінці є отвір з різьбою, куди вгвинчують шуруп. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дюбель — дю́бель (нім. Dubel – закріпка, шип) чотиригранний стрижень, що його гострим кінцем забивають у кам’яну стінку; в тупому кінці Д. є отвір з різьбою, куди вгвинчують шуруп з роликом для закріплення електричного дроту. Словник іншомовних слів Мельничука