елатив
ЕЛАТИ́В, а, ч., лінгв.
1. Значення безвідносно великої міри ознаки, яке виражене формами найвищого ступеня, особливо в їх експресивному вживанні.
У центрі поля суперлативності – найвищий ступінь порівняння прикметників (відносний суперлатив та його різновиди), а на периферії – абсолютний суперлатив (елатив), який позначає істотне перевищення або недосягнення норми (з наук. літ.).
2. У фіно-угорських мовах – категоріальна форма відмінка зі значенням руху зсередини назовні.
Елатив – початковий відмінок у фіно-угорських мовах (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- елатив — елати́в іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- елатив — (лат. elatus — піднесений) стилістичний засіб інтенсивності ознаки, що має характерні експресивні суфікси: чистісінька правда, гарнесенько відшмагаю, низесенький уклін, гнітюще передчуття. Словник стилістичних термінів
- елатив — -а, ч. 1》 Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2》 Відмінок із значенням виходу (вихідних) у деяких мовах. Великий тлумачний словник сучасної мови
- елатив — елати́в (від лат. elatus – піднесений догори) 1. Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2. Відмінок із значенням виходу, виділення в деяких мовах (т. зв. «вихідний»). Словник іншомовних слів Мельничука