1. Словник української мови у 20 томах

ефенді

ЕФЕ́НДІ, невідм., ч.

1. іст. Титул знатної особи; військове звання в арміях Туреччини і Єгипту (до ХХ ст.).

– Ти будеш ще вищої думки про твого покірного слугу, ефенді, коли дізнаєшся, що я приніс радісну звістку, – розплився в усмішці старий турок (В. Малик);

Ефенді казав йому стежити за порядком, ділити їжу – Андрій був старшим від інших хлопчиків (Р. Іваничук).

2. У Туреччині – одна з форм увічливого звертання до чоловіка.

– Я, недостойний, хотів щось показати для твого друга, ефенді, – пробурмотів злякано Сінам-ага (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ефенді — ефе́нді іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. ефенді — невідм., ч. Ввічлива форма звертання в Туреччині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ефенді — ефе́нді (тур. efendi, від грец. αύδέντης – володар) одна з форм ввічливого звертання до чоловіка в Туреччині. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. ефенді — Ефе́нді (тур.), не відм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)