заможник

ЗАМО́ЖНИК, а, ч., розм.

Заможна людина.

Набожні заможники в будні від зорі до зорі в полі примушують працювати всю родину і дітей, а про наймитів – і казати зайве (М. Циба);

Назвати людину щасливою можна тільки по смерті. Бо заможник часом помирає жебраком, а батько великої дружної сім'ї кінчає життя під чужим парканом (І. Білик);

Важно живе Галин батько, хоч і відлюдно. Заможник, дукар... (Ю. Хорунжий).