1. Словник української мови у 20 томах

зблудити

ЗБЛУДИ́ТИ², уджу́, у́диш, заст.

Док. до блуди́ти² 1.

Учора я зблудив з ледве знайомою жінкою. Вона одружена з іншим (Ю. Андрухович);

– То моя жінка, – мовив крицяно пономар. – Отож блудив ти з нею чи не блудив, а коли залишишся, то зблудиш (Валерій Шевчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зблудити — зблуди́ти дієслово доконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. зблудити — зблуджу, зблудиш, док., рідко. Те саме, що заблудити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. зблудити — ЗАБЛУДИ́ТИ (загубити правильний напрямок руху, втратити просторову орієнтацію), ЗАБЛУДИ́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИ, ЗБЛУКА́ТИ розм., ЗБЛУДИ́ТИ рідко, ЗБЛУДИ́ТИСЯ рідко, ЗАБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗАПЛУ́ТАТИСЯ рідко; ЗБИ́ТИСЯ... Словник синонімів української мови
  4. зблудити — ЗБЛУДИ́ТИ, зблуджу́, зблу́диш, док., рідко. Те саме, що заблуди́ти. Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (Фр., VIII, 1952, 249); Ми пробиралися полями, але не відривались далеко від дороги, щоб не зблудити (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 8). Словник української мови в 11 томах
  5. зблудити — Зблуди́ти, -джу́, -диш гл. 1) Заблудиться, сбиться съ дороги. Широкая доріженька, коли б не зблудити. Чуб. V. 880. 2) Ошибиться. Присвідчиш ти мені, що мене любиш, запевне тим серцем нігди не зблудиш. Чуб. V. 137. Словник української мови Грінченка