зболілий

ЗБОЛІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до зболі́ти.

Астроном присів на ослінець і протер хустиною зболілі від напруження очі (Валерій Шевчук);

Хтось, певно, думав, що він одвик і збайдужів, а він боявся, серце своє притримував, щоб там йому, зболілому за рідним, милим краєм, не розірватись з горя (Василь Шевчук);

[Старий:] Од нього я, зболілий від образ, почув надійне слово оборони, що мій талант заблисне, як алмаз його до муз прихильної корони (Л. Костенко).

2. у знач. прикм. Змучений фізичним болем, хворобою і т. ін.

Вічний сон огортав зболіле тіло та потовчені кості (С. Ковалів);

На своїх руках обертав він недужу, садовив її. Тра [треба] було неабиякої сили й зручності, щоб поратися коло неї, та й не вразити страшне, зболіле тіло (М. Коцюбинський);

Полетів маленький Ангел за тими зболілими солдатами, а вони й далі кривляться від болю (В. Багірова).

3. у знач. прикм. Змучений переживаннями, горем і т. ін.

В зболілім серці, наче темна гадь, Клубились сумніви, понурі думи (І. Франко);

В рідколіссі .. запах вільхового листу домішувавсь до туманного холоду і лунке сокотання нагадувало ниття зболілого, не приспаного опівночі серця (Є. Пашковський);

// Який виражає переживання, горе і т. ін.

Зболілим видінням снується нам сон мерехкий (В. Стус);

Летів [поїзд] повз станцію просто на фронт, віз синів, чоловіків, братів на фронт, на смерть, і жінки кричали навздогін вагонам, навздогін поїздові, а той поїзд, здавалося, котився сталевими колесами просто по зболілих жіночих голосах (П. Загребельний).