зминати

ЗМИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗІМ'Я́ТИ, рідко ЗМ'Я́ТИ, зімну́, зі́мне́ш, док.

1. що. Необережно поводячись із чимось, торкаючись чого-небудь, робити нерівним, пом'ятим; м'яти (у 3 знач.).

Чайка кидав олівця, нервово зминаючи списані паперові серветки: хіба Талочка це зрозуміє? (Д. Бузько);

Хто мав у себе папір, той не спав ночі, щоб його не зім'яти, щоб, сохрани, Господи, не поруйнувати печаті (Г. Хоткевич);

Приміряла [внучка віночок] ще раз і стала казати: “Уже й занесіть ви... я ж можу зім'яти!” (С. Олійник);

* Образно. Під копитом змина понадземна відплата і старі письмена, і нові письменята (І. Римарук);

// Скуйовджувати (волосся).

Губернатор подумав трохи, зім'яв собі чуб .. і каже: – Так, ваша правда (Г. Квітка-Основ'яненко);

В неї коси зм'яла веремія (М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі);

// що. Бгати, жмакати що-небудь жужмом.

Мене то кидало в холодний піт, то обсипало жаром, тоді я зривала із себе плед, зминала його ногами (В. Шкляр);

Аркуш з персональною анафемою і “побажаннями всіх благ” .. роздратовано зминаю і жбурляю до мийки (Любко Дереш);

Зм'явши, я викидаю подерту ганчірку геть за вікно (В. Домонтович);

Арсен зім'яв телеграму й жбурнув у кошик (Л. Дмитерко);

А бабуся кінчик хустки зім'яла у жмені. – І ви всього не знаєте, хоч і дуже вчені (П. Глазовий);

Зірвану квітку маку зім'яв у долоні, пучками почав розчавлювати масні пелюстки (Г. Колісник);

// кого, що. Дуже ушкоджувати, пошкоджувати ударами, поштовхами; бити, псувати.

Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її, а разом ударити по шхуні (М. Трублаїні);

Вони знали, що на нього [очерет] наляже здоровенна крижина, зімне, закрутить і похоронить у глибині (Григорій Тютюнник);

Одним снарядом зім'яли кришку люка (Микита Чернявський);

// безос.

Він падав нерівно, аж поки вдарився спиною об дерево, а головою об схил. Миттю зім'яло в клубок і, перекинувши, потягло наниз (В. Барка);

Я врізався йому [авто] в бік, і дверцята зім'яло, мовби вони були з картону (Л. Кононович);

// що. Покривати складками, зморшками (обличчя).

Твердим ударом тьму дверей продерши, в ребристій сталі заревли вітри. Мороз зім'яв, пожмакав, згріб лице (М. Бажан);

Роки зім'яли її обличчя (із журн.).

2. що. Пригинати, притоптувати до землі (рослини).

Щоб не зім'яти польову волошку, ходити треба обережно (із журн.);

// кого, розм. Збивати кого-небудь з ніг, притискати до землі, придавлювати.

Раптом страшний грім і грюкіт зім'яв його, оглушив, кинув на вогку землю (В. Собко);

Тут [на ярмарку], якщо заґавишся, то зімнуть тебе вмить, перейдуть, затопчуть (О. Гончар).

3. кого, що. Швидким натиском порушувати бойовий порядок, розладнувати чиї-небудь лави.

Остюкова сотня, наче опечена, кар'єром налетіла на греків, зім'яла довговухих коней, вислизнула з пастки, помчала на з'єднання з рештою кінноти (Ю. Яновський);

Юрма стрільців і козаків хлинула в пролом, зім'яла на своєму шляху приглушених і наляканих вибухом яничарів, покотилася по крутому схилу вниз, до Калинового мосту (В. Малик);

Найманців зім'яли й вирубали мало не до ноги (Д. Міщенко);

Козаки, порівнявшись з редутом, блискавично зім'яли варту (В. Чемерис);

// Перемагати кого-, що-небудь, ламати опір.

Основними силами форсував [хан] річку Рабу і рушив на захід, зминаючи на своєму шляху, як солому, невеликі австрійські залоги по містечках (В. Малик);

Вперед пішли солдати і зім'яли Ворожу силу (М. Рильський).

4. кого, що, перен. Морально ламати, подавляти.

Самодержавний устрій зминав намагання отаманів захистити демократизм чорноморців (Д. Білий);

Але що варто було оцьому дідуганові прилюдно осоромити мірошника, зім'яти його гордість (М. Стельмах);

То були сльози страху за Андрія, який ще не одужав, і радості його прозріння, і надії на прийдешні дні. Тієї надії не могло зім'яти ніщо (Ю. Мушкетик);

Коли любиш, тебе піднесе у небо або зімне і кине на дно провалля, спалить і зігріє, вивищить над світом і знищить у тартарах (Ю. Покальчук).

5. тільки док., що. Мнучи (див. м'я́ти 2), очистити певну кількість (конопель, льону).

– Ставай, Микито, .. конопель зімни, біжи, Микито, на город, зілля нарви... (С. Васильченко).

◇ (1) Зім'я́ти (змоло́ти, сте́рти і т. ін.) на таба́ку кого – жорстоко розправитися з кимсь; знищити.

Я тебе зімну на табаку (Сл. Б. Грінченка);

– Ось ми перетремо вас на табаку! (І. Нечуй-Левицький);

– Та він мене на табаку змеле (Б. Лепкий).