зурочений
ЗУРО́ЧЕНИЙ, а, е, етн.
Дієпр. пас. до зуро́чити.
“Обприщило чоловіка, горлав, аж до Бога чути, насилу преставився; може, й Андрій зурочений?” (Є. Пашковський);
Зурочена заздрісною сусідкою, худоба припинила давати молоко (із журн.);
// зуро́чено, безос. пред.
– Чи не зурочено тебе? – заклопотано озвалася баба Оришка, мацаючи долонею онукове чоло (О. Бердник).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me