1. Словник української мови у 20 томах

карбоніл

КАРБОНІ́Л, у, ч., хім.

Сполука металів з окислом вуглецю.

Уперше, 1890 року, було відкрито карбоніл нікелю; відтоді отримано карбоніли багатьох металів і деяких неметалів (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. карбоніл — карбоні́л іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. карбоніл — -у, ч. Двовалентна атомна група, що входить до складу молекул багатьох органічних сполук. Великий тлумачний словник сучасної мови