керунок
КЕРУ́НОК, нку, ч.
1. Те саме, що на́прям 1.
Великими стрибками побіг [Денис] озиминою в тому керунку, де впала птиця (Григорій Тютюнник);
Учора в керунку Лiсничiвки чулась якась стрiлянина (Р. Андріяшик);
Все змістилось, немає керунків для руху: той в минуле прямує, хто біг в майбуття, і суцільним воланням до круглого слуху беззмістовні слова кільцювато летять (П. Мовчан);
Ущелина ж раптом повернула круто праворуч – у протилежному від Чорної скелі керунку (І. Білик);
В одну з парких червневих ночей Терезка вийшла з дому і направилася в керунку телебашти на Високому Замку (Любко Дереш).
2. рідко. Те саме, що кермо́.
Третя ж фігура припала до стерна, схилилась на нього та так і заклякла, поклавши голову на керунок, ніби від утоми (І. Багряний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- керунок — керу́нок іменник чоловічого роду напрям рідко Орфографічний словник української мови
- керунок — Керу́нок. Напрямок. ● В тім керунку - стосовно того, щодо того. Се одинока моя надгорода і вдоволення в житті, наколи хтось обізветься домене в тім керунку щирим словом (Коб., Листи, 187, 613) // пол. kierunek — напрямок, курс. Українська літературна мова на Буковині
- керунок — -нку, ч., рідко. Те саме, що напрям 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- керунок — НА́ПРЯМ (лінія руху кого-, чого-небудь), НА́ПРЯМОК, КЕРУ́НОК рідше; КУРС (лінія руху судна, літака тощо); МАРШРУ́Т (наперед визначений шлях їзди, проходження тощо); ШЛЯХ, ДОРО́ГА, ПУТЬ заст., поет. (напрям руху в який-небудь бік, до певного місця). Словник синонімів української мови
- керунок — КЕРУ́НОК, нку, ч., рідко. Те саме, що на́прям 1. Кожної миті сплав наш мусив міняти керунок (Мур., Бук. повість, 1959, 32); Великими стрибками побіг [Денис] озиминою в тому керунку, де впала птиця (Тют., Вир, 1964, 139). Словник української мови в 11 томах
- керунок — Керунок, -нку м. Направленіе. Словник української мови Грінченка