клад

КЛАД, у, ч., розм.

Те саме, що скарб.

Мир та лад – великий клад (прислів'я);

Кожний розказував про своє перше життя в Січі і про клади, де, у якім місці їх батьки позакопували від орди та ніяк їх не найдуть (О. Стороженко);

Там, певне, є клад заритий (Панас Мирний);

– В нашім саді [саду], від головної дороги біля третьої стежки направо, від третьої липи кроків двадцять і три закопаний мій клад: золото й дороге каміння і дещо дзвінкого гроша (Б. Лепкий);

* Образно. Зарєцький бережно кладе На сани труп похолоділий, Додому клад везе страшний (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).