1. Словник української мови у 20 томах

клакер

КЛА́КЕР, а, ч.

Особа, що входить до клаки.

[Маринка:] Я зараз підслухала, що клакери змовлялися шикати Марусі (М. Старицький);

Уже в ІІІ ст. до н.е. драматург-комедіограф Філемон наймав проти свого суперника Менандра клакерів (з наук.-попул. літ.);

// Особа, найнята для підтримки мітингу, політичних зборів і т. ін.

Хтось виставив білборди за пару днів до початку кампанії, інший привіз із собою в містечко команду клакерів (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клакер — кла́ке́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. клакер — -а, ч. Особа, найнята для того, щоб гучними оплесками, вигуками або свистом створювати в театрі враження успіху чи призводити до провалу п'єси, артиста. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. клакер — КЛА́КЕР, а, ч. У буржуазному театрі — особа, найнята для того, щоб гучними оплесками, вигуками або свистом створювати враження успіху чи призводити до провалу п’єси, артиста. [Маринка:] Я зараз підслухала, що клакери змовлялися шикати Марусі (Стар., Вибр., 1959, 447). Словник української мови в 11 томах