клац

КЛАЦ, виг.

1. Звуконаслідування, що позначає уривчастий звук, утворений клацанням.

– Вісім-п'ятнадцять, клац. Знімай мішки, – пише квиток Гнида старий: вісім-п'ятнадцять, – вираховує, – тридцять фунтів мірчука виходить (А. Головко);

– Лежачи... по мішенях... заряджай! Клац–клац! – клацають затвори (А. Дімаров);

Розмовляв по пунктах. Промовить декілька слів і клац на рахівниці. Промовить друге, третє словосполучення – і знову клац, клац! (П. Запаренко).

2. Уживається як пред. за знач. кла́цати і кла́цнути.

– Злазь, кажу, – сякий-такий! А! Не хочеш? – та клац курком. Дивлюсь – лізе з дуба (Г. Хоткевич);

А клямка у мене перед носом стриб-стриб, клац-клац, а сніг у щілини шпак-шпак (Григір Тютюнник).