1. Словник української мови у 20 томах

клацання

КЛА́ЦАННЯ, я, с.

Дія за знач. кла́цати й звуки, утворювані цією дією.

Той гуркіт [коліс] і клацання [копит] гудуть у вашій голові, одзиваються в спині (Панас Мирний);

Клацання підків по брукові .. з кожним часом збільшувалось (П. Панч);

По кімнаті повільно попливли фіолетові іскри, почулося клацання компресора (В. Владко);

Безбородько почув тільки клацання ключа у дверях (Ірина Вільде).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клацання — кла́цання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. клацання — -я, с. Дія за знач. клацати й звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. клацання — КЛА́ЦАННЯ, я, с. Дія за знач. кла́цати й звуки, утворювані цією дією. Той гуркіт [коліс] і клацання [копит] гудуть у вашій голові, одзиваються в спині (Мирний, IV, 1955, 310); Клацання підків по брукові.. Словник української мови в 11 томах
  4. клацання — Клацання, -ня с. Щелканье зубами. Словник української мови Грінченка